Я ей дуже вдячний, пристрастилась до шматочків льоду
То була така собі звичайна сонячна денценька, коли я вирішив зробити собі хардкорну закладку в житті. А все почалося з думки, як би мені купити мефедрон. Наскільки може бути важка штука – знайти наркоділлера в місті. Але знаючи таке жаргонне слово, як шуга, я вже був готовий включити свої детективні навички. Мої гопницькі знання виявилися по-справжньому крутими, коли я розповідав про свої наміри своєму другу-гопніку Коляну.
Колян, брат, маю для тебе зарубку! Мені потрібен мефедрон, але не знаю, де взяти. Можливо, ти вкурсі?
Коліна очі світнули, і він мені відповів з радісним сміхом: "Братець, вирібайся! Є у нас у туалеті один такий хлопець, він в сусідній школі регулярно чпокнуваєся, може нам допоможе". Його слова мене потішили і збудили в моментальний ентузіазм.
Наступного дня, збираючись на уроки, я не міг стримати посмішки на обличчі. По прогулці в школі ніхто і не підозрював, що в мене в кишені прихована закладка, гарно замотана у папір. Весь день я не міг утриматися від думок про мою зустріч з геніальним наркоділлером.
Після останнього уроку, я зібрався з силами, направившись до туалету. Вже близько дверей я почув такий глухий шукачий голос: "Хто тут? Що ти тут робиш?".
Прихопив закладку і ховаючись за дверима кабінки, я відповів із ледь чутним хи-хи: "Та ну, нічого, шановний пане вчителю! Я тут нічого такого не роблю, просто шукаю туалетний папір, а вже повернусь до класу".
Але вчителю це не сподобалося, і він закричав, що він викличе директора. Я тепер розумію, що у мене була справжня смуга нещастя.
У директора була така гострозуба врода, природжена для порошку, і я відразу зрозумів, що моє Hardcore-життя в школі завершилось. Через кілька хвилин розмови з директором, мені було оголошено, що я вилучений, вигнаний з закладу освіти, через мої "занадто активні пошуки туалетного паперу".
Поки я виходив зі школи, мій гопніцький дух не дозволяв мені відчути сором або болісні почуття. Замість цього, я зітхнув з полегшенням, зберігаючи свою закладку у кишені. Ніхто не міг осягнути мою нову свободу і гарячий порошок, який чекав на мене.
Вранці наступного дня я знову зустрівся з Коляном, щоб знову розповісти йому свої новини. "Брат, вони вигнали мене зі школи, але не на довго! Мій внутрішній злодій уже планує нову чергову закладку, і тепер ми матимемо більше часу на серйозні Хардкорні тусовки!"
"Братець, ти неймовірний! І взагалі, я почував, що щось не так зі школою, нудило, аж ледве закінчив школу", - відповів мені Колян, теж випускник із золотим срібним медалем по людяності.
У нас був план. Все моє зріле життя виховане на закладках і хардкорному житті. І ми не збиралися зупинятися. Ми продовжували сміятися, проводити ночі в екстазі і цілодобових Хардкорні тусовочки. Ми були найкрутіші гопники в нашому місті, які не боялися Ацетаминофену, порошків або лікуватися хи-хи.
І наше найбільше задоволення полягало в тому, що ми могли побачити, як суспільство розуміє, що ми не просто гопники, а ми - херої нової епохи. Ми були нашими власними закладками, планували і виконували свої власні Hardcore-випробування, і ніхто не міг нас зупинити.
| Ця моя історія - це крик душі, сповнений відчуттів і надії. Ми всі маємо свої закладки і відчуття шуги, але саме від нас залежить, як ми вміємо налаштуватися на життя і використовувати ці емоції для створення справжніх шедеврів. Як для мене, мої дні у школі - це закінчений етап, і тепер я готовий до нових пригод, нових тусовок і нових закладок у моєму житті. Хардкорні гопніки - завжди готові до випробувань і вигідних угод, які вимагають від нас неконвенційного мислення і впевненості у власних силах. Та нехай життя буде таким же хардкорним, як і ми самі! |
Братиш, что творится, да? Батлер здесь жжет дофига, как эйсид, который меня разрывает на кусочки. Бланы, купил некие закладки, которые вскружили мне голову, как будто я афганский куш курнул. И вот я тут, на своей кринж работе, пытаюсь не задонатить свой последний шанс на нормальную жизнь.
В итоге, я залип на этой работяге, как ни в чем не бывало. Ловлю кайф, под чужими глазами, в отдалении от своей пропитой комнатушки. Странно, но плющит я просыпаюсь утром отвесным после, несмотря на то, что билеты мои сигареты курвятся в кармане. Видимо, смешалось в кучу кони, люди, и животные. А я, в свою очередь, только пытаюсь держать уровень и не втянуться в дебри наркомании до конца. Иначе, все эти голодные делицы подкинут мне новую порцию моего любимого мефедрона, ведь ничего лучше они не могут предложить. И никому не паламутить мой уже полусонный мозг.
Мама всегда мне говорила, что я сложный случай. Какой-то счастливый сбой в нейронах. Завалила так завалила мне бочку разных проблем, что я так и забыл, как себя контролировать.
И теперь, каждый день я втыкаю в эту серую мелочь, своими глазами к стене, пытаясь соотнести свои мысли, как пазлы из пропавшей картинки. Трахнутая рутина, на которую меня заточила моя же лень и безделье. Где тут плющит? Но вот, снова я молча погружаюсь в свои мысли, и музыка в моих наушниках эффектно заменяет орудия моего рабочего процесса.
Открыл бы крышку своей гниющей совести, и вылил бы оттуда всю эту батарейку говна, но потом осознал, что это не даст мне ничего, кроме новых проблем. А я и так по горло и таких вещей. Я ведь всего лишь наркоман-рэпер, да еще никому не известный. Куда я вообще могу залезть с моими затюманными глазами?
| Как я закупался наркотиками: |
| Проникаю я в темные улочки города. Знаю, где они прячутся, эти делецы. Встречу одного из них. Он сканирует меня глазами. Натягивает капюшон своей темной шапки и бросает призрачный взгляд. Потом он тихо говорит: "У меня есть то, что тебе нужно". Знаю, это опасно. Знаю, что могу оказаться в трущобах, но мой голод наркотики выше. Так что я соглашаюсь. Деньги с него, товар с меня. И я ухожу. Счастливый и насквозь загаженный. |
Но знаешь что, братиш, я понимаю, что это неправильно. Азарт капает через ручей, и меня это заебало. Вижу, как другие гриндят свои карьеры, и я, я втыкаю. Люди прогибают свои хребты под рабочими весями, и я, я втыкаю. Это нечестно. Это нечестно перед ними и перед собой. Но, братиш, я чувствую, что даже если я сейчас выйду из этого круга, это будет только поводом для смеха. Зачем я перфомансит, если за моей спиной куча трупов?
Сейчас, когда я прокачиваю свой штрих-код, я понимаю, что я все больше и больше отдаю себе отчет в своих ошибках. Жизнь, которую я строю на белом порошке, не имеет смысла. И я, все еще стараюсь найти свое место в этом мире, не потеряв при этом своей души.
Но, братик, я хочу сказать тебе одно. Не позволяй себе так жить. В этой жизни есть еще столько вещей, которые ты можешь попробовать. Просто поверь в себя и постарайся открыть глаза на то, что происходит в мире вокруг тебя. Мир наркотиков - это только иллюзия. И твоя жизнь не должна быть только иллюзией.